Історія відродження будівельної майстерності

З моменту виникнення цивілізації людина будує. І про те, яка з людських професій є насправді найдавнішою, можна ще посперечатися. Якщо архітектура – це застигла музика, то будівельники можуть з повною впевненістю претендувати на роль її виконавців. Чи будуть нові архітектурні твори радувати око сучасників і нащадків – це залежить від майстерності вітчизняних будівельників.

У жарті про те, що “Бог створив землю, а все, що на ній стоїть, – справа рук будівельників”, є неабияка доля правди. Піраміди в долині Нілу, грецькі храми, Колізей, Акрополь, Велика Китайська стіна – не будь будівельників, людство так ніколи б і не відчуло гордість за ці скарби світової архітектури! Загалом, як жартують археологи: “Історію стародавніх цивілізацій ми вивчаємо по спорудах, що збереглися… і деякому будівельному сміттю біля їх підніжжя”. А якщо серйозно, учені поки так і не можуть точно сказати, коли наші предки вийшли з печер, навчилися обробляти камені і створювати прості споруди. Та і не будучи фахівцем, неважко припустити, що в зведенні “чотирьох стін” чоловік розумний тренувався століттями.

В період ранньої бронзи споруди найчастіше зводилися з сирцової цегли і глинобіту. Цей матеріал застосовувався при будівництві Вавілона в 4500 р. до н.е. Але він був недовговічний, боявся дощу, снігу, а розмокаючи, руйнувався. Так будували в Месопотамії і Єгипті, потім в Персії, Сирії і Середземномор’ї. У холодніших країнах будівельники пускали у справу важкі кам’яні глиби, підганяючи їх один до одного деколи без жодного розчину. Використовували також кераміку, залізо і дерево.

На Русі довгий час будували тільки з дерева – найдоступнішого і відповідного матеріалу. Унікальні технології дерев’яного житлового будівництва вимагали не тільки навику і досвіду поводження з інструментом, але і спеціальних знань, які передавалися з покоління в покоління. Вимірювальна система тих часів – в “ліктях” і “сажнях” – була заснована на принципі “золотого перетину”, закладеного в пропорціях людського тіла, що дозволяло стародавнім російським архітекторами створювати відповідні людині будівлі. Без єдиного цвяха вони створювали гармонійні різьблені шедеври, що прикрашали нашу землю. З появою кам’яного будівництва основні принципи руської архітектури – відповідність людині, гармонія з навколишнім пейзажем, багатий декор – збереглися і отримали новий розвиток. У міру ускладнення технології будівництва змінювався підхід до навчання професіоналів. Починаючи з XVI в. багато архітекторів проходили навчання у Візантії і Італії. Повертаючись на Батьківщину, вони творчо переробляли отримані знання і створювали національні пам’ятники архітектури.

У СРСР будівельна галузь завжди була тісно пов’язана з політикою, немов дзеркало, відображаючи зміни епох, вождів, державних режимів і політичних інтересів. У зв’язку з гострою потребою в житлі в середині 1920-х рр. на зміну індивідуальному будівництву прийшли жилмасиви – новий тип масової забудови міст з комплексами побутового обслуговування трудящих. Ці породження радянського періоду споруджувалися в основному на робочих околицях, пустирях, і територіях, що примикали до крупних підприємств. А з ідеологічних міркувань на головних площах міст зводилися такі зразки “сталінського ампіру”, що викликають душевне здригання, в порівнянні з якими похмурі замки лиходіїв з фільмів жанру фентезі просто відпочивають.

Під час війни було взагалі не до архітектури – вчилися будувати бомбосховища і протитанкові рови. А потім головним завданням було відновити зруйноване. В середині шестидесятих після приняття декількох ухвал з довгими, як будівельна огорожа, назвами – “Про заходи по подальшій індустріалізації, поліпшенню якості і зниженню вартості будівництва”, “Про усунення надмірностей в проектуванні і будівництві” і т.д. – жертвами економії пали арки, портики, декоративні колонади, баштові надбудови і інші непотрібні будівельникам комунізму художні вишукування. Не повезло навіть “сталінському ампіру”. В країні, як гриби, почали множитися типові сіренькі багатоповерхівки стандартного планування з низькими стелями і тісними кухоньками. Відсутністю гармонії в ті часи голову ніхто собі не забивав. У моді були прямі лінії і нехитрі пісні.

Сьогодні будівельний комплекс пострадянських країн переживає нові проблеми, серед яких брак кваліфікованих кадрів і падіння престижу професії будівельника.

Недивно, що, не дивлячись на фінансові успіхи будівельної галузі у наш час, однією з нагальних її проблем залишається кадровий дефіцит. Виною тому став вітер змін, що відвідав нашу багатостраждальну Батьківщину на зорі 1990-х рр.

Ера будівництва соціалізму, що закінчилася раптово, нічим хорошим жителів колишнього Союзу не порадувала. Як не викинути слів з пісні, так не можна не пригадати про те, що в період перебудови в країні почався масовий відтік кваліфікованих фахівців з багатьох виробничих галузей, у тому числі і з будівельної. Економічні потрясіння змусили досвідчених і професійних працівників йти із збанкрутілих підприємств у пошуках коштів для існування. В цей же час поволі, але впевнено приходила в занепад система середньої спеціальної освіти. Фахівці говорять, що професійні училища і понині не володіють достатньою матеріальною базою і сильним викладацьким складом для того, щоб готувати нових фахівців будівельних компаній.

Не вистачає фахівців з ландшафтної архітектури, інтер’єру, містобудування. Попит на талановитих професіоналів залишиться високим в найближчому і навіть віддаленому майбутньому. “Перевиробництво” цих кадрів нам не загрожує”.

На ринку праці сьогодні найбільший попит мають: робочі високих розрядів, що мають атестації, допуски, дипломи (зварювачі, монтажники, токарі, фрезерувальники). Інженерно-технічні працівники для сфери будівництва, інжинірингу, укладання мереж і т.д. з досвідом роботи від 5 років (конструктори, проектувальники, кошторисники). Затребувані також грамотні наймані керівники-практики, що мають додаткову освіту в області менеджменту, ведення переговорів, що володіють навиками, роботи з документацією на іноземній мові, участі у формуванні політики розвитку компанії.

Спеціальностям, що не вимагають вищої освіти, можна навчитися в будівельних коледжах. Ці учбові заклади видають путівки в життя каменярям, монтажникам сталевих і залізобетонних конструкцій, покрівельникам, арматурникам, штукатурам, малярям і облицювальникам. Великою популярністю користуються курси із спеціальностей, пов’язаних з внутрішньою обробкою будівель. Що, загалом, закономірно: обробні роботи складають 30% від вартості всіх будівельних робіт і безпосередньо впливають на терміни здачі об’єкту.

Будівельна галузь сьогодні є найперспективнішою для інвестицій, попит на житло щороку зростає, отже будівельникам буде чим зайнятися в найближчі десятиліття.