Коли після занепаду Київської Русі та Галицько-Волинського князівства, Україна була поділена між Великим князівством Литовським та Польщею, в архітектурі та образотворчому мистецтві продовжували зберігатись традиції, мистецькі форми, прийоми попередньої епохи. Вірність давньоукраїнським мистецьким традиціям була одним з способів збереження національної самототожності, самобутності. Тим більше, що численні набіги татар, складна політична обстановка, відносно слабий економічний розвиток сприяли певному традиціоналізмові, скоріше збереженню набутого, аніж новаціям. І в той час, коли в Європі розвивається гуманістичне мистецтво Відродження, в архітектурі, образотворчому мистецтві України панують давньоруські, візантійські, готичні традиції, канони. Але поступово в Україну проникають і поширюються впливи європейського ренесансу як в галузі архітектури, так і образотворчого мистецтва. Не обійшли ці впливи і місто Львів.
Починаючи з військових фортифікацій, поступово віяння Ренесансу переходили і в міську архітектуру, як культову, так і цивільну. Цьому сприяли як і жваві торгівельні стосунки Львова, з містами Італії, Німеччини, Польщі, так і навчання молоді у італійських університетах, де вони сприймали не лише ренесансні ідеї, але й мистецькі уподобання; запрошення іноземних майстрів до українських міст.
У 1527 році велика пожежа знищила майже весь Львів і відбудовувався вже він в новому, ренесансному стилі. Замість стрімких, загострених, спрямованих до неба готичних форм утверджуються зрівноважені, впорядковані композиції з спокійними, логічно продуманими і чистими формами, сприйнятими від античної архітектури.
Провідну роль в архітектурі 2-ої пол. XVI ст. у Львові відіграють італійські архітектори Петро Барбон, Паоло Домінічі, якого у Львові називали Павлом Римлянином, Петро Італієць та ін. Працювали у Львові також німецькі, польські архітектори, як і місцеві майстри.
В цілому в архітектурі Львова 2-ої пол. XVI – поч. XVII ст. виразно простежуються дві тенденції. Одна, представлена в будинках патріциату, католицьких храмах, каплицях – слідування формам, традиціям італійського та Північного Ренесансу, поширення архітектури європейського Ренесансу на Україну Друга, представлена в православних храмах – синтез давньоруських га ренесансних архітектурних форм. Саме ця друга тенденція започаткувала виникнення нового суто українського стилю, який гармонійно поєднає традиції української архітектури з досягненнями європейської і досягне величного розквіту в стилі українського бароко.
Але не можна сказати, що суто ренесансний напрямок в архітектурі Львова був відгороджений від місцевих впливів і традицій. В скульптурному декорі, архітектурних формах палаців патриціїв, і католицьких храмів відчувається вплив як традицій української орнаментики, так і архітектурних форм.
Саме за проектами Павла Римлянина збудовано такі перлини ренесансного Львова, як монастир і костел бенедиктинок, каплиця Кампіанів, костел і монастир бернардинів.
Костел бенедиктинок невеликий, з вузькими стінами-бойницями, могутніми контрфорсами нагадує костели-фортеці XV ст. До нього примикає квадратна вежа, лаконічна і монументальна, типово ренесансних форм. “Внизу – портал з напівциркульною аркою, вище – така ж ніша з скульптурою, ще вище – вікно тієї ж форми. Ясна ритміка членувань, однотипна обробка ніш і віконних отворів підкреслюють цільність архітектурного образу Завершує споруду фриз типово ренесансних форм і чудовий аттік, що нагадує кам’яну різьблену корону. На кожній його стороні, пише Г. Островський, – скульптура, обрамлена волютами, кути відмічені енергійними акцентами ліпних прикрас” Монастирський будинок мав по фасаду відкриту лоджію, ;,ку утворювали три арки, між якими стояли статуї. Споруди монастиря бенедиктинок утворюють куточок ренесансного Львова, ніби перенесений з Північної Італії.
Костел бернардинів ближче за стилем до споруд Північного Ренесансу – плавні, хвилясті лінії головного фасаду, динамічні статуї святих. Це можна пояснити як і участю у будівництві костелу вроцлавського архітектора Андреаса Бемера, так і особливою увагою Павла Римлянина до місцевих архітектурних традицій, до смаків і вимог замовників.
В одній з найсвоєрідніших споруд лівівського ренесансу, Успенській церкві, яку будував той же Павло Римлянин, виразно простежується синтез ренесансних і давньоруських архітектурних стилів, які створюють цілісну і естетично досконалу єдність. Але ансамбль Успенської церкви заслуговує на особливу увагу.
В ансамбль входять сама церква, вежа Корнякта і каплиця Трьох святителів. Церквою опікувалось славетне Львівське Ставропігійське братство. Після пожежі братство в 1591 р. стало будувати нову церкву. Автором проекту був Павло Римлянин, який також керував будівельними роботами, пізніше до ньою приєднався також відомий львівський архітектор Войцех Капінос, а завершив будівництво Амвросій Прихільний. Але авторство повністю належить Павлу Римлянину.
Церква є зразком вдалого синтезу ренесансних і українських архітектурних форм. В основі Успенської церкви лежить характерна для української культової архітектури композиція трьохбанної церкви, видовженої, з розташуванням бань по одній осі. В той же час тосканські пілястри, фриз з скульптурними барельєфними зображеннями під банями характерні для італійського ренесансу. Певна суворість, монументальність і водночас чистота і ясність архітектурних форм і ліній надають Успенській церкві особливої гідності і краси. Поруч церкви стоїть вежа, побудована на кошти багатого грецького купця Костянтина Корнякта, члена Ста ропігійського братства, в 1572-1578 рр. архітектором Петром Барбоном і ще молодим тоді Павлом Римлянином. “Вежа стоїть окремо побіч церкви, на квадратній основі. Її висота з шоломом 60,15 м., з хрестом – 65,85 м. Побудована цілком з тесаного каменю, поділена на поверхи, відділені гзимсами, кожний поверх розділений на дві аркади. На горішнім поверсі – галереї, шолом закінчується вежечкою, при нім чотири кручені пірамідки. Знавці вважають цю вежу, – підкреслює І. Крип’якевич, – найгарнішою церковною вежею у Львові і далеко поза Львовом.” Каплиця Трьох святителів побудована в 1584-1591 р архітектором Андрієм Підлісним як усипальниця роду Корняктів. До побудови Успенської церкви в 1591-1629 рр., виконувала роль церкви. По формі ця мурована каплиця нагадує трьохзрубні дерев’яні українські храми Карпат, як і по формі бань, так і по багатому різьбленню порталу. В цілому ансамбль Успенської церкви вважається по праву шедевром не тільки українського, але й в цілому ренесансного європейського будівництва XVI – поч. XVII ст.
Для ренесансної архітектури України в цілому та Львова зокрема є характерним багатий скульптурний декор будівель. Цьому сприяли і така риса української народної архітектури, як різьблений, орнаментальний декор споруд, так і впливи готики і Північного Ренесансу.
Достатньо подивитись на будинки площі Ринок, яка являє собою справжній музей ренесансної цивільної архітектури. Майже кожен з них прикрашений або гірляндами і масками по порталу, скульптурами на аттику, як славетний палац Корнякта (арх. Петро Барбон), або атлантами, які підтримують балкон будинку №3, або, як “Чорна кам’яниця”, – скульптурами по фасаду. Особливою пишністю скульптурного декору вражає каплиця Боїмів біля кафедрального собору, (арх. А.Бемер, скульптори Я.Пфістер, Г.Шольц, А.Бемер; 1609-1611). “Якщо розбирати всі скульптури, картуші, декоративні мотиви, у них можна знайти вплив готики, італійського і Північного Відродження, традицій місцевої скульптурної школи і народного українського різьбярства. Але, як здається, каплиця Боїмів є зразком органічного поєднання античних, ренесансних і народних, генетичне пов’язаних з язичеством, мистецьких традицій. Реалістичний, навіть портретний характер облич персонажів Священної Історії поєднується з класичною гармонійністю архітектурних форм, складок одягу. Скульптурний декор фасаду створює суцільний, динамічний килим постатей, голів, орнаментів, фігурних рельєфів. Перед очима завороженого глядача з’являються зображення пророків, вітхозавітних царів, трагічні “Страсті Христа”, пустотливі херувими – неповторне буяння життя в його єдності трагізму і радощів, мудрості і пустотливості, сміху і серйозності – але зважене і організоване у певну єдність – Космос.”
Чисто ренесансною ясністю та стриманістю відрізняються барельєфи на зовнішній стіні каплиці Кампіанів (арх. П. Римлянин) вбудованої в стіну Кафедрального собору. Всередині вівтар каплиці прикрашають постаті апостолів Петра і Павла – цікаві зразки львівської ренесансної культової скульптури, що належать різцю уродженця Нідерландів Генріха Горста та вихідця з Кракова Себастьяна Чешека. Спокійні постаті апостолів, гармонійні складки одягу, мудрі, шляхетні; виразні обличчя – все спрямовано на створення образів, які поєднують мудрість, духовну велич і фізичну досконалість. Львівська ренесансна культова скульптура, продовжує традиції скульптури Італійського та Північного Ренесансу, яка прославляє людину, що завдяки духовній сили і витривалості піднялась до рівня святого. В барельєфах каплиці Кампіанів, які зображують євангелістів; вівтаря Щольц-Вольфовічів зустрічаємо підкреслену портретність облич, побутовість деталей – Євангеліст Лука зображений з лікарськими інструментами (за переказами, він був лікарем), персонажі “Страстей Христа” на вівтарі вбрані в одяг львівських міщан XVI ст. Митці немов сприймають релігійні сюжети та образи через призму сьогодення, утверджуючи цінність реального буття.
Ще більш виразно гуманістичні ідеї Ренесансу проявляються в багаточисельній надгробній скульптурі. Магнатські, шляхетські, патриціанські роди вшановували пам’ять померлих багатими надгробками в храмах. На відміну від готичних, ренесансні надгробки зображували людину не в стані смерті, а в стані сну, прагнули донести до потомків не лише зовнішні риси, але й характер, особистість людини. Пам’ятники мали прославляти, увічнювати чесноти померлих, показувати не ницість, а гідність, неповторність людини. В костелі домініканців у Львові зберігся надгробок Яна Свошовського роботи Яна Пфісіера. Померлий зображений в рицарському обладунку, з сувоєм в руці, який нагадує про його посаду міського підкоморія. Відкинувшись на подушки, Свошовський ніби відпочиває, занурившись в сон. “Високе чоло над великими, прикритими важкими повіками очима, прямий ніс, гарні уста вирисовують образ розумної, поважної, сильної духом і тілом людини”. В надгробку св. Яна з Дуклі, скульптор Войтех Зичливий майстерно підкреслює величний спокій, приховану силу і енергію святого. Героїзуючі моменти домінують в надгробку Жолкевських в Жовкві роботи також Зичливого, сина архітектора Войтеха Капіноса. Станіслав та його син Ян зображені в повний зріст, в рицарських латах, з мечами в руках, як лицарі, завжди готові до бою. В образі Станіслава Жолкевського, видатного полководця, який загинув у бою з турками під Цецорою, скульптор виділяє поважність, мудрість, внутрішню силу славетного полководця. У статуї ж сина Яна втілює ідеал молодого безстрашного воїна. Досконале знання анатомії, вміння передавати рух, висока майстерність в обробці каменю дозволяла львівським скульпторам віль.ю втілювати в творах свої задуми.
Треба відмітити, що більшість львівських скульпторів доби ренесансу походила з Італії, Нідерландів, Німеччини, Польщі. Вони принесли в Україну не тільки мистецтво скульптури, яке набуло в цей час особливої досконалості, але й гуманістичні ідеї, світські сюжети скульптури. Поряд з надгробною поступово розвивалась і світська скульптура: магнатські парки прикрашали статуями, що зображували античних богів, богинь, героїв, з’явився також скульптурний портрет.
Західні впливи відіграли роль каталізатора, який прискорював розвиток місцевої художньої культури, збагачував її зміст, вносив нові засоби і репертуар своїх форм. В той же час характер львівської скульптури формували місцеві традиції, які ставили перед митцем конкретні завдання і вимоги. Саме вони визначали відбір імпортованих і власних народних елементів для кращого вираження ідеалів І інтересів суспільства, що їх породило, вносили актуальне звучання, навіть у твори на релігійну тематику.
